Якось непомітно життя скотилося до тих самих образів від яких утікав їдучи з Європи. Робочий тиждень: з понеділка по п’ятницю - працюємо. П’ятниця вечір - дикий гульдебан із друзями після якого, як правило, прокидаєшся невідомо де і дуже часто невідомо з ким. Кава, легкий сніданок; якщо це спонукає - залишаєшся до вечора, щоб потім зникнути тижня на два (назавжди?). Часом, на закінчення дня, молодший брат (майстер спорту) затягне в басейн і дегідрація організму минає легше. Неділя - повний релакс. Спілкування із близькими, підсилене почуттям вини за те, що вчора прокинувся невідомо де і невідомо з ким. Підготовка до робочого тижня. А далі: з понеділка по п’ятницю - працюємо…
І хоча я вже давно маю змогу робити те що мені подобається, або не працювати зовсім - рутина затягує.
Декілька днів назад я захворів - соплі, слюні і тд. Сталося так що в суботу зранку прокинувся у своєму ліжку. Сам! Без дегідрації організму. Заварив собі чаю і випив в прикуску з бабусиними тістечками. Ще не усвідомлюючи, але вже відчуваючи різницю організм співав. Добив його тим, що поїхав у ліс і гуляв три години на свіжому повітрі. Сходив у басейн.
Неділя пройшла під знаком сауни, гуляння по берегу озера і цікавого спілкування із давніми друзями під червоне сухе.
А зараз поїду спати на те ж озеро із тою хто мене знає… давно.
Мені (не)дивно.