Моя революція.
Не збирався нічого писати, але занесло сьогодні на Майдан. По справах. Якщо чесно, то вилетіло з голови дійство яке там було (є-буде). Підгадав таксист сказавши, що до самого Майдану добратися буде важко. АГА!
Можна довго сперечатися про наслідки, можна довго говорити про передумови – дурня. Важливий факт: мільйони людей були там. Із мільйоном сподівань, по мільйонам причин. Кожен зробив свою революцію. Кожен ОТРИМАВ щось взамін.
Гуляючи по майдану і слухаючи ТУ САМУ музику, дивлячись на ТАКІ САМІ стрічки, стяги, плакати груди розпирало. Готовий був зробити все так само не думаючи що буде через рік. Я згадув СВОЮ революцію.
ЩЕ: Че не зупинявся. Можна було залишитися міністром культури Куби після першої виграної революції і курити бамбук.
Детектив. Фінал.
Детективний сюжет із життя розвернувся у комедійний. У фіналі сказав собі: “Сам дурак”. Незвично коли із заматерілого режисера роблять актора другого плану. Але було весело. Майже всім. Нажаль це ще одна історія всіх подробиць якої незнає ніхто.
ЩЕ: Сьогодні всі пишуть про річницю революції… Не буду.
Ре:клямка
Йде собі порядний вуйко Львовом, гуляє. Проходить повз бордель, раптом чує якийсь гвалт згори. Підіймає голову – там на даху борделя коти злягаються. Котяри зрештою так захопились, що зісковзнули з даху и гепнулись просто перед вуйком, так їх разом і заціпило… Вуйко пригладив вуса, підняв котячу парочку обережно, і вічливо стукає у двері борделю. Відкриває така добряча пишна бандерша, рази у півтора більша за вуйка, і дивиться на нього. Вуйко простягає їй котів і чемно каже: “Вибачте, пані шльондро, у вас тут реклямка звалилася…”